Вірш Світлани Дідух

 З 17 по 23 березня за ініціативи Українського інституту книги триває Національний Тиждень читання поезії.

Цьогорічна тема Тижня читання — «Пісня тисячі голосів», а гаслом стали слова Сергія Жадана: «З чого все почалося? Вона заговорила про мужність і зброю. В неї навіть не голос — в неї багатоголосся».

Представляємо вірш Бориспільської поетеси Світлани Дідух-Романенко.

Жили собі слова — прості і зрозумілі.

Кохалися в книжках, стрибали у словник.

Святкової пори вбиралися у біле,

Вистукували ритм щокожної весни.

Знаходили людей, які їм пасували.

А тим, що так собі, ламали язики.

Слова росли, і їм

Землі було замало,

Здіймалися увись, всесильні та легкі.

Та впали небеса — липка червона ковдра,

Слова кричали так, що кров лилась із вух.

Бо все їм дороге, все рідне, світле й добре

Стогнало між руїн. А світ немов оглух.

Страшна безсила лють, безмовна і затята.

Коли в потоці втрат повільно тоне сенс.

Слова забули, як

Сміятися й літати:

Семантика війни не визнає чудес.

Слова взяли приціл, оголосили збори,

Плекали мову цифр зі світових трибун,

І кожен гострий біль, що застрягав у горлі,

Їх мучив і душив, та звав на боротьбу.

Жили собі слова. Дорослі по-новому.

Знаходили людей із поглядом сумним

І шепотіли їм про теплий вогник дому,

І в найчорніший час самі ставали ним.

Світлана Дідух-Романенко, 23.03.2024